• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Соціально - психологічна служба ліцею
• Поради батькам

Коли ми висловлюємо дитині нашу любов, ми даємо їй підтримку і відчуття близькості з нами, необхідні для її повного саморозкриття, реалізації. Сказати: «Я тебе люблю» це тільки одна з можливостей. Є багато інших слів і безмовних жестів, які більше підходять до конкретної ситуації і підкріплюють в дитині відчуття впевненості в собі, прийняття миру і любові. Ми пропонуємо тільки деякі з можливих фраз як ідеї. Найголовніше керуватися власним почуттям, прислухатися до себе, щоб знайти свої особисті слова і не вимовляти їх про себе, а обов'язково сказати дитині, вклавши в них всю силу своєї любові

1. Молодець!
2. Добре
3. Не соромся, ти кращий
4. Дивно
5. Вже краще
6. Дуже мило
7. Відмінно
8. Ще краще, ніж раніше
9. Набагато краще, ніж я очікував
10. Значно краще за мене
11. Краще, ніж у всіх, кого я знаю
12. Чудово
13. Приголомшливо
14. Прекрасно
15. Чарівно
16. Дивно
17. Класно
18. Вищий клас
19. Вражаюче
20. Дуже продумано
21. Душевно
22. Незабутньо
23. Неповторно
24. Саме цього давно чекали
25. Майстерно
26. Незрівняно
27. Запаморочливо
28. Краса
29. Ти б'єш без промаху
30. Як у казці
31. Це зворушує мене до глибини душі
32. Це подібно прориву в нове і прекрасне
33. Чудово
34. Зрозуміло
35. Ювелірно точно
36. Яскраво, образно
37. Ну, ти прямо професор
38. З любов'ю
39. Сказано здорово - просто і ясно
40. Дотепно
41. Прямо енциклопедичні знання
42. Ефективно працюєш
43. Дуже ефектно
44. Екстра клас
45. Прекрасний початок
46. Талановито
47. Ти просто чудо
48. Ти на правильному шляху
49. Ти сьогодні багато зробив
50. Здорово
51. Ти в цьому розібрався
52. Ти вправно це робиш
53. Це якраз те, що потрібно
54. Не відступай
55. Ух!
56. Мені дуже важлива твоя допомога
57. Продовжуй працювати, у тебе виходить все краще
58. Ти обдарована
59. Вітаю

60. Продовжуй в тому ж дусі
61. Я тобою пишаюся
62. Ти робиш все добре
63. Я просто щасливий, коли бачу, що ти так працюєш
64. По-моєму, ти все схоплюєш на льоту
65. Мені дуже важлива твоя допомога
66. Працювати з тобою просто радість
67. Одне задоволення вчити тебе
68. Ти мені просто необхідний
69. Для мене важливо все, що тебе хвилює, турбує, радує
70. Вітаю, здорово ти це зробила
71. Ще разок і все вийде
72. Я зійду з розуму, якщо з тобою щось трапитися
73. (Мовчки погладити по голові)
74. (Мовчки потримати за руку)
75. (Мовчки обійняти)
76. (Відкрито дивитися в очі)
77. З кожним днем у тебе виходить все краще
78. Це просто сенсація
79. Ти все помічаєш
80. Як тобі це вдалося?
81. Ти зробив це з легкістю
82. (Обрати час разом почитати, обговорити прочитане)
83. Добре зроблено
84. Навчи мене робити також
85. Чудова думка
86. Це дійсно вийшло
87. Тут мені без тебе не обійтися
88. Я знав, що тобі це під силу
89. Ти мене завжди радуешь
90. Ти мені потрібен саме такий, який ти є
91. Ось це я і називаю хорошою роботою
92. Ти дивишся в корінь
93. Грандіозно
94. Ніхто мені не може замінити тебе
95. Я пишаюся тим, що тобі це вдалося
96. Сьогодні ти перевершила сама себе
97. Фантастика
98. Для мене немає нікого гарніше тебе
99. Я сам не зміг би зробити краще

Ну що ж, до цього ще залишилося додати «я люблю тебе». Саме це стоїть за всіма словами, фразами і мовчазними жестами. Кожному з нас так важливо почути це від тих, хто нам дорогий.

ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ.

Що це таке? І чи готова дитина до навчання в школі? Це питання часто задають собі батьки, чиї діти збираються до першого класу. Презентація "Поради, які допоможуть батькам підготовувати дитину в перший клас" дасть змогу дізнатися батькам про готовність дитини до школи, а саме про психологічну готовність дитини та іі види. Також пропонується анкета "Готовність дитини до навчання в школі", які батьки можуть провести самостійно.

З НАЙКРАЩИМИ ПОБАЖАННЯМИ СТРІЛЬНИК МАРИНА ВОЛОДИМИРІВНА

Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу в дітей. Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми почуттями.

Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їх почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.

Про загальні рекомендації для батьків, які живуть на кризових територіях у стані соціальної та політичної напруги, читайте у статті "Профілактика посттравматичних стресових розладів у дітей"

З НАЙКРАЩИМИ ПОБАЖАННЯМИ СТРІЛЬНИК МАРИНА ВОЛОДИМИРІВНА

10 ЗАПОВІДЕЙ БАТЬКАМ

• Спілкуйтеся з дитиною не менш 1,5 години на добу. Родина, в якій снідають і вечеряють мовчки – це родина підвищеного ризику. Ваша дитина мусить знати: навіть кілька хвилин розмови з батьками – то щастя.
• Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе. Ваша мета— виростити її для життя серед людей.
• Довіряйте дитині. Розтлумачуйте те, що вона робить краще, а не гірше. Залишайте за нею право на особисті помилки, дитина володіє вмінням самостійно їх виправляти.

• Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина повинна впевнюватись у своїх силах поступово, тоді з неї виросте відповідальна особистість.
• Будьте терплячими. Ваша нетерплячість — ознака слабкості.
• Будьте послідовними у своїх вимогах і пам'ятайте: твердості у вихованні можна досягти не покараннями, а стабільністю правил, спокійним тоном спілкування, послідовністю.
• Потурбуйтеся про те, щоб ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі. Дозволяйте їй відпочивати від ваших розпоряджень і наказів. Нехай дитина вчиться розпоря­джатися собою.
• Виключіть зі своєї практики вислів: «Роби, якщо я наказав», змініть цю форму вимоги іншою: «Роби, тому що не зробити цього не можна, це принесе користь». Дитина має звикнути діяти не на догоду зовні­шньому розпорядженню (навіть батьківському), а тому, що це доцільно, розумно, потрібно.
• Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви не задоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте свою дитину з сусідською, з її друзями… Порівнюйте, якою вона була вчора і якою вона є сьогодні.
• Не кажіть, що вам ніколи виховувати свою дитину. Це все одно, що сказати: «Мені ніколи її любити». Ми виховуємо своїх дітей способом свого життя, системою особистих цінностей, виховуємо своєю присутністю й відсутністю, виразом обличчя, звичним тоном спілкування з людьми, обстановкою в домі, ставленням до праці та дозвілля.
• І ЩЕ ОДНА ПОРАДА-ЗАПОВІДЬ: ПОМЕНШЕ ГОЛУБОГО ЕКРАНУ!

З НАЙКРАЩИМИ ПОБАЖАННЯМИ СТРІЛЬНИК МАРИНА ВОЛОДИМИРІВНА

ЯК ГОВОРИТИ З ДИТИНОЮ ПРО ЦЕ...

Батькам буває дуже важко правильно і грамотно відповідати на такі відверті запитання дітей як “Звідки беруться діти?”, “Що таке секс?” і подібні. Тим більше, буває важко не зніяковіти, не почервоніти і залишатися спокійним під час такої розмови. Пропонуємо Вам рекомендації фахівців, як говорити про ЦЕ. Якщо ж Вам все одно соромно, ніяково, незручно, дайте почитати дитині книгу, або почитайте разом. Щоб подолати зніяковілість, спробуйте розповідати так, ніби це урок анатомії для малюка (робіть поправки на вік) (На жаль, всі запропоновані книги іноземних авторів, тому, можливо, не враховують деякі аспекти ментальності, моралі, цінностей. Наголошуємо на тому, що спочатку ознайомтесь з книгою самі, а апотім пропонуйте дитині).

З НАЙКРАЩИМИ ПОБАЖАННЯМИ СТРІЛЬНИК МАРИНА ВОЛОДИМИРІВНА

ПОГОВОРИМО ПРО ВЖИВАННЯ НЕЦЕНЗУРНИХ СЛІВ

Мама на прийомі у психолога роз­повідає: «Мій син влітку два місяці відпочивав у селі у бабусі. Ціли­ми днями гуляв на вулиці з приятелями, підріс, зміцнів. Але після його повернення додому ми були шоковані: в лексиконі сина з'явилися нецензурні слова. Звичайно, він чув таке від дорослих та однолітків і рані­ше, але ж сам цього не промовляв уголос. Порадьте, що зробити для виправлення си­туації?».

Так, у будь-якій мові існують загаль­новідомі, але не загальноприйняті сло­ва чи вирази. Найчастіше вони пов'язані з будовою людського організму або його статевими функціями. Є певний проша­рок людей (дорослих, підлітків, школярів), які мають невисокий культурний рівень і широко вживають нецензурні вирази при спілкуванні. Іноді складається відчуття, що саме ці слова є єдиною зв'язкою для інших кількох десятків слів рідної мови, якими вони володіють.

Певна частина дорослого населення ви­користовує «солоне слівце» як атрибут суто «чоловічої» (рідше — «жіночої») розмови. Люди достатньо виховані до нецензурних слів ставляться, як правило, зневажливо.

Але всі при цьому вважають нецензурні слова дорослою лексикою, неприпустимою для використання дітьми. Наші ж діти, при­слухаючись до спілкування дорослих, починають копіювати їх, навіть не розуміючи змісту окремих висловів. Як ви розумієте, у такій ситуації навряд чи допоможе різка негативна реакція: покарати, заборонити, вдарити тощо.

Зазначу, що найбільш поширеною при­чиною використання нецензурних слів серед підлітків або молодших школярів є те, що ці слова сприймаються як символ зрілості, не­залежності. Якщо це належить «світу дорос­лих», то промовляючи такі вислови вголос, хлопчик вважає, що він стає в очах інших дорослішим. Спрацьовує той самий механізм сліпого механічного копіювання, як при перших спробах паління або вживання спирт­них напоїв. Цими вчинками школяр ніби демонструє: «Я вже не дитина».

Що ж реально можна вам порадити в такій ситуації?

Реакція батьків може бути негативною, але не бурхливою, тон розмови — твердим. Поясніть, як це вам неприємно, адже лю­дину з такою лексикою вважають грубою, невихованою, непорядною, безкультурною. Лаконічно поясніть зміст виразів (більш «чоловічою» для хлопчика буде розмова з батьком), недоречність їхнього приєднання до інших висловлювань при спілкуванні. Виявляється, що частина дітей навіть не розуміє змісту певних фраз.
Наказ забути, жорстке покарання без серйозної бесіди на зазначену тему лише створить уявлення у свідомості дитини про те, що батьки ставлять перепони до вход­ження в дорослий світ.

При поясненні наголосіть на тому, що ці слова знайомі кожній людині, але у вашій родині вони не прийняті. Якщо в компанії хлопчиків «солоний вислів» промовляється з метою самоствердження, то в присутності старших, жінок, дівчат, дітей це сприймаєть­ся сторонніми як брутальність.

Пам'ятайте: найчастіше викривлені сим­воли дорослості стають нормою для тих дітей, які не зустрічають з боку близьких людей розуміння та підтримки в такому не­простому процесі як дорослішання. Невизнання рідними нового статусу призводить до виникнення бажання довести його на­явність будь-якою ціною. Тоді нецензурні слова стають звичкою.

До примітивної лексики схильні також діти з тих родин, де це є стандартом по­всякденного спілкування. Саме вони стають носіями нецензурних висловів у дитячому середовищі.

Тільки терпляче ставлення до дитини, ро­зуміння її відчуття дорослості, довірлива бесі­да допоможуть вирішити цю проблему.

https://sites.google.com/site/ohtskola11/na-dopomogu-batkam

З НАЙКРАЩИМИ ПОБАЖАННЯМИ СТРІЛЬНИК МАРИНА ВОЛОДИМИРІВНА

Поради психолога батькам у спілкуванні з дітьми-флегматиками

1. Слід наполегливо використовувати завбачливі настанови на будь-яку діяльність, яку дитині потрібно виконати, здійснювати докладний інструктаж (Що? Коли? У якій послідовності).
2. Не карати за повільність, не звинувачувати в тупості, некмітливості. Наслідки такого ставлення здебільшого трагічні: у дитини виникають неврози, формується комплекс неповноцінності через постійні невдачі.
3. Доцільно стимулювати вияв щирих почуттів дитини. Залучайте її до цікавої діяльності, що розвиває почуття, емоції та зміцнює віру у власні сили.
4. Необхідно уникати демонстративних доручень, пов’язаних із високим темпом діяльності.
5. Під час читання художніх творів, у процесі гри, флегматика необхідно на життєвих прикладах ознайомлювати з різновидами почуттів і емоцій, навчати правильно виявляти їх у відповідних ситуаціях: співчувати, радіти тощо.
6. Щоб дитина виросла ініціативною, дорослі мають вітати кожний вияв її самостійності, непомітно допомагати у складних справах.
7. Необхідно проводити спеціальні ігри, розвиваючі мислення, почуття, уяву. Потрібно навчити правильно переключати увагу під час виконання завдань і раціонально розподіляти час.

Поради психолога батькам у спілкуванні з дітьми-сангвініками

1. При спілкуванні з такими дітьми вимоги повинні бути максимально справедливі.
2. Варто давати вихід їхній енергії, стимулювати розкриття їхнього потенціалу та здібностей у суспільно-корисній праці.
3. Потрібно виявляти довіру до сангвініка, підтримувати його корисну ініціативу і закріплювати віру у власні сили в подоланні труднощів.
4. Не варто давати йому доручення, пов’язанні з тривалою монотонною діяльністю.
5. Допомогу надавати у формі відкритої дружньої підтримки, поради.
6. Бути максимально вимогливим при скоєнні дитиною найнезначніших порушень.
7. Пам’ятати, що в дитини-сангвініка швидко руйнуються звички, вона швидко втомлюється від одноманітних занять, методів і форм роботи.
8. При виконанні завдань сангвініком, дорослий повинен використовувати додаткові стимули або домагатися завершення роботи.
9. Коли дитина неякісно виконала завдання, примусити теж саме завдання виконати ще раз.
10. Формувати стійкі інтереси. Не дозволяти частих змін видів діяльності. Розпочату роботу навчити виконувати до кінця. Виробляти з раннього віку стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати й доводити до кінця розпочату справу.

Поради психолога батькам у спілкуванні з дітьми-холериками

1. Не гальмувати активність дитини у формі прямої заборони.
2. Не задовольняти примхи заради того, щоб дитина не знервувалась.
3. Раціонально використовувати енергію дитини шляхом переключення з одного виду діяльності на інший.
4. Ніколи не підвищувати голос на дитину, не вдаватися до залякування. Холеричні діти потребують тактовної допомоги та співчуття при ускладненнях.
5. Спілкуватися з такими дітьми спокійним, але лагідним тоном.
6. Постійно оберігати нервову систему дитини, обмежувати впродовж дня ігри, заняття, які призводять до збудження нервової системи.
7. За дві години до сну пропонувати спокійні ігри, види занять.
8. Категорично забороняється карати.
9. Необхідно пропонувати дитині такі види діяльності, які формували і розвивали довільну увагу і сприяли закріпленню в нервовій системі процесів гальмування (настільні ігри, лото, шахи, шашки, пазли і т.д.).
10. Потрібно виявляти зацікавлене розуміння стану дитини, враховувати мотиви вчинків, залучати до активної діяльності, пов’язаної з виявами ініціативи.

Поради психолога батькам у спілкуванні з дітьми-меланхоліками

1. Завжди дотримуйтесь принципу поступовості.
2. Правильний виховний підхід полягає в тому, що дорослий виявляє співчуття і повне розуміння до почуттів дитини.
3. Пам’ятейте, що дитина не переносить сильних подразників. Обмежте нові знайомства і ігри.
4. Меланхолік дуже довго пристосовується до нового колективу.
5. Намагайтесь викликати у дитини позитивні емоції, проявити максимум доброти, тактовно і зацікавлено проникнути в її духовний світ, здійснювати моральну підтримку та зміцнювати віру у власні сили, виявляти розуміння її душевного стану.
6. Не допускайте підвищення голосу.
7. Розвивайте у дитині комунікабельність шляхом гри.
8. Необхідно вчасно приходити на допомогу дитині під час виконання завдань, схвалювати, підтримувати найменший прояв ініціативи.
9. Виховувати волю, наполегливість і почуття власної цінності в колективі.
10. Меланхоліка потрібно змалку навчити планувати свою діяльність, розумно розприділяти час, добову і тижневу тривалість праці й відпочинку, інакше можливе нервове й фізичне виснаження дитини.

А щоб більше дізнатися про типи темпераментів, їх сильні та слабкі сторони, прочитайте разом з дитиною "КАЗКУ ПРО ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТУ" (І.В.Вачков) (див. "Цікаво Про темпераменти")

З НАЙКРАЩИМИ ПОБАЖАННЯМИ СТРІЛЬНИК МАРИНА ВОЛОДИМИРІВНА

Рекомендації батькам.
Як розпізнати страх?

• страх пригнічує;
• додається постійна тривога, дратівливість, агресивність чи аутоагресивність (націлена на себе, коли дитина рве волосся, б’є рукою по очам, розчісує ранки тощо;
• помітна емоційна нестабільність;
• під час страху дитина втрачає контроль, може зашкодити собі (скажімо, від цуценяти втікати на проїзну дорогу);
• страхи знижують якість життя, заважають спілкуватися, гратися, навчатися, вести звичний спосіб життя.
Звідки беруться фобії:Тривожна турбота
Якщо дорослий надто емоційно попереджає дитину про небезпеку, використовуючи формулювання: «Впадеш», «Буде боляче», «Постраждаєш» і т.д. Психологи стверджують, що саме реакція батьків лякає дитину більше, ніж сама ситуація, щодо якої виникла реакція. Адже малеча гарно розрізняє тривожні ноти, інтонацію і загальне хвилювання в голосі дорослого. Якщо вона чує страх у вашому голосі, то сама відчуватиме панічний жах.Залякування
Типовим чинником дитячої фобії є свідоме залякування дорослими. Батьки використовують вигаданих персонажів, які мають, начебто, утихомирити їх чадо. Натомість, «Бабай у шафі» та «Баба Яга під ліжком» «переїжджають» із мультфільму в підсвідомість малюка, граючи з його уявою.Гіперопіка
Надмірна батьківська турбота підкреслює слабкість та незахищеність маля. І в нього, у результаті, не виникає відчуття самостійності та здатності про себе подбати. Тож на звичайні предмети дитина реагує перебільшено, не вважає себе здатною протистояти «агресору».
«Білий шум»
Наприклад, дитина грає на килимку поряд із батьком, який дивиться новини. Він вважає: малюк нічого не зрозуміє. Проте постійні сюжети новин про вбивства, злочини й стихійні лиха відкладаються в пам`яті дитини. Їй не обов`язково розуміти сенс слів: аналізатори слуху та зору працюватимуть у будь-якому разі. Незміцніла дитяча психіка не може впоратися з таким масштабом даних. Тому всі неприємні звуки та образи спливуть уві сні, у вигляді нічних жахів.
Поради батькам

• Ведіть себе по відношенню до дитини як можна впевненіше. Приділяйте їй побільше часу, адже ваша присутність дарує їй відчуття безпеки, а фізичний контакт, обійми і дотики – впевненість в тому, що вона любима і захищена близькими людьми;
• Старайтесь бути ближче до дитини – присядьте поруч з ним, щоб досягти ростової гармонії, постарайтесь через ігри, бесіди забезпечити довірливі, радісні відносини;
• Не треба при дітях розказувати про жахи, що зустрічаються в нашому житті, так як психологічний стан дитини при цьому погіршується;
• Задумайтесь, чи не багато часу ваша дитина проводить біля телевізора;
• З деякими подіями не варто знайомити дітей детально. В першу чергу це стосується смерті близьких. Дітям до 8 - 9 років краще не бачити покійників;
• «Розберіться» з власними страхами (боязнь собак, транспорту, ліфта). Ви можете «заразити» ними дитину;
• Не перевантажуйте фантазію дитини: іграшки повинні відповідати віку. Обмежте агресивні мультфільми, фільми, книги;
• Кожного дня треба виділяти час на спілкування із сином чи донькою віч – на- віч, дати їм змогу поділитися з вами своїми секретами, тривогами, попросити поради, допомоги;
• Із оточення дитини повинні бути усунуті тривожні та істеричні люди, бо їх емоційний стан може передаватися дитині;
• Щоб зняти страхи – дитина весь час повинна бути зайняти якоюсь діяльністю.
• Страхи – класичний симптом того, що у дитини велике внутрішнє напруження, що вона не справляється із життєвими та емоційними труднощами. Щоб допомогти дитині, щодня залишайте 3-5 хвилин на те, аби вона могла індивідуально поговорити з вами, поділитись своїм секретом, тривогою, попросити поради, допомоги;
• Намагайтесь зрозуміти причину дитячого страху;
• Ставтеся до дитини позитивно, наголошуйте на її позитивних, а не негативних якостях;
• Не соромте дитину, якщо вона чогось боїться;
• Перед сном грайтеся з дитиною у спокійні ігри, читайте їй добрі казки;
• Давайте правдиву інформацію про явища, яких боїться дитина, скажімо, про землетрус, блискавку тощо;
• Не засуджуйте дитину за її тривоги, не порівнюйте з іншими дітьми, не змушуйте насильно побороти свої страхи. Дайте їй зрозуміти, що ви її розумієте і сприймаєте такою, якою вона є, що вона може завжди на вас покластися;
• Якщо ваш малюк погано себе почуває в колективі, знайдіть йому сміливого (і доброго) приятеля. Страх легше подолати, коли поряд є друг, який його захистить;
• Перегляньте режим дитини. Нехай вона більше гуляє на свіжому повітрі, грає в рухливі ігри, займається певним спортом;
• З повагою відносьтеся до тривог дитини. Якщо вона розповідає про свої страхи, вислухайте її спокійно і уважно, щоб з’ясувати їх причину;
• Ніколи не зачиняйте малюка в темній незнайомій кімнаті;
• Не залякуйте дитину (віддам чужій тітці, прийде Баба-Яга і забере тебе, не підходь, собака вкусить тощо);
• Заздалегідь готуйте дитину до садочка і школи;
• Підвищуйте самооцінку малюка.

З НАЙКРАЩИМИ ПОБАЖАННЯМИ УСИК ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА

Шановні батьки!

За останні роки склалася доволі сумна статистика невідвідування дітьми школи без поважних причин в тому числі і під час дистанційного навчання.

З метою попередження дитячої бездоглядності, підліткової злочинності та зниження рівня знань серед учнів адміністрація школи, соціально-психологічна служба та класні керівники просять Вас із більшою відповідальністю ставитися до відвідування уроків Вашою дитиною. Відповідно до Загальних обов’язків батьків Ви повинні забезпечувати регулярне відвідування школи Вашою дитиною або ж письмово попередити класного керівника про можливі пропуски занять з поважних причин. Відповідно до цього наголошуємо, що поважними причинами невідвідування школи є: хвороба, санітарно-курортне лікування, оздоровлення, участь у змаганнях, конкурсах.

У випадку, якщо Ваша дитина пропустила заняття, вам необхідно надати класному керівнику такі документи:

- медичну довідку у зв’язку із хворобою, відвідуванням лікаря;

- ксерокопію путівки та заяву від батьків у зв’язку із санітарно-курортним лікуванням, оздоровленням;

- лист позашкільної установи або заяву від батьків у зв’язку із участю у змаганнях, конкурсах.

Відповідно ч. 5 статті 6 Закону України "Про загальну середню освіту" відповідальність за здобуття повної загальної середньої освіти дітьми покладається на їх батьків, а дітьми, позбавленими батьківського піклування, - на осіб, які їх замінюють, або навчальні заклади, де вони виховуються. А «злісне ухилення батьків від виконання обов'язків щодо здобуття їх неповнолітніми дітьми повної загальної середньої освіти може бути підставою для позбавлення їх батьківських прав» (ст. 47 того ж закону).

Крім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 № 684 затверджений Порядок ведення обліку дітей дошкільного, шкільного віку та учнів. Відповідно до цього Порядку у випадку коли школяр, який не досяг повноліття, пропускає заняття без поважної причини протягом 10 навчальних днів підряд з невідомих або без поважних причин, навчальний заклад невідкладно надає відповідному територіальному органу Національної поліції та службі у справах дітей дані таких учнів для провадження діяльності відповідно до законодавства, пов’язаної із захистом їх прав на здобуття загальної середньої освіти. Батькам прогульника буде загрожувати адміністративна відповідальність.

Кодексом України про адміністративні правопорушення (ч.1 ст. 184) передбачено наступні види відповідальності батьків за невідвідування їх дітьми школи протягом десяти навчальних днів підряд з невідомих причин: попередження та штрафи, розмір якого за перше правопорушення може складатися від 850 до 1700 гривень, при повторному порушенні закону штраф буде збільшено від 1700 до 5100 гривень.

Зважаючи на вищенаведене, зрозуміло, що забезпечення відвідування навчальних занять та отримання загальної середньої освіти дітьми є обов’язком батьків, а не бажанням. Тільки власним належним вихованням та співпрацею із вчителями можна позбутися сумної статистики невідвідувань школи та покращити якість навчання дітей.

Дякуємо за розуміння та співпрацю!

З НАЙКРАЩИМИ ПОБАЖАННЯМИ УСИК ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА

Коментарi